Лохвицька районна рада
Лохвицький район, Полтавська область

Історична довідка Лохвицького району

Територія Лохвицького району була заселена ще в перших століттях нашої ери. Свідчення тому - ранньослов’янський могильник Черняхівської культури. В X-XI ст. ця місцевість була одним із укріплень оборонної лінії Посулля та входила до складу Переяславського князівства.

В 1320 році адміністративний центр району місто Лохвиця, як невелике поселення, вперше офіційно згадується в історичних документах в зв’язку з належністю його до Великого князівства Литовського. В 15 столітті поселення було вотчиною князів Глинських. В 1500 році Московія захопила частину північно-східних земель і утворила Путивльське воєводство, до складу якого увійшла і Лохвиця. На рубежі 17 століття, в результаті військового конфлікту між польсько-литовською державою Річ Посполита і Московією, Лохвиця відійшла до  Речі Посполитої і з навколишніми територіями перебувала у володінні князів Вишневецьких. 

В „Книге большого чертежа” (1618) Лохвиця зазначена як „городок”, що мав фортифікаційні укріплення. Місто також відображене на карті книги „Опис України” французького інженера Гійома Левассера де-Боплана, виданій у Руані в 1651 році. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

В 1648-1658 роках Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвицький повіт увійшов до складу Чернігівського намісництва (1781-1796), а згодом – до  Малоросійської (1796-1802) та  Полтавської губерній (1802-1923). Межі Лохвицького повіту у різні часи були неоднаковими. До його складу входили десятки менших чи більших сіл, хуторів та поселень сучасної Чорнухівщини, Сумщини та Чернігівщини. 

На початку ХХ століття Лохвицький повіт був в основному сільськогосподарським. Разом з тим на його території працювало кілька невеликих промислових підприємств та кустарних майстерень. В повіті, зокрема, працювало 7 цегельних заводів, завод по обробці шкір тварин, два винокуренних заводи, механічна слюсарна майстерня, скотобійня, два ковбасні цехи, воскобійня, фабрика масляних фарб, пізніше стала до ладу тютюнова фабрика Дунаєвського.

В 1905-1907 роках у Лохвицькому повіті відбулися перші масові заворушення проти самодержавної політики, в яких активну участь брав письменник з с. Харківці Архип Тесленко. 

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр, Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

Напередодні революційних подій 1917 року Лохвицький повіт включав 260 населених пунктів, об’єднаних у 15 волостей – Андріяшівську, Білоусівську, Білоцерківську, Вороньківську, Гнідинську, Іваницьку, Лохвицьку, Луганську, Макіївську, Озерянську, Пісківську, Свиридівську, Сенчанську, Чорнухинську, Юсківську). У повіті діяло 158 шкіл, де навчалося 9996 учнів, на 15 лікарняних дільницях працювало 16 лікарів і 27 фельдшерів.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих і селянських депутатів. Радянську владу на Лохвиччині було проголошено 22 січня 1918 року на першому повітовому З’їзді Рад Лохвиччини, а 7 березня 1923 року був утворений Лохвицький район як окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі 6 волостей. В квітні 1923 року було створено Роменську округу, яка складалася з Роменського, Гадяцького,  Лохвицького повітів, двох волостей з Прилуцького та Лебединського повітів. У 1927 році Роменська округа складалася вже з 13 повітів, найбільшим з яких був Лохвицький. Згодом Лохвицький район увійшов до складу Лубенського округу, а з вересня 1930 року – наш район перебував у складі Харківської області. І тільки у вересні 1937 року став районним центром Полтавської області.

Не обійшло Лохвицький район лихо голодомору 1932-1933 років та процес примусової колективізації. Використовуючи репресивні органи, більшовики провели примусове об’єднання селян спочатку в комнезами, комуни та товариства по спільному обробітку землі, а згодом – у колгоспи. Станом на 1 жовтня 1932 року Лохвицький повіт був майже повністю колективізований, тобто колгосп чи артіль діяли у кожному населеному пункті. На початку 30-х років колгоспи Лохвицького району вирощували цукрові буряки, які везли на переробку до Лохвицького цукрового заводу, що став до роботи у жовтні 1929 року. У 1934 році почав працювати Лохвицький спиртзавод. На фоні ж здобутків від соцбудівництва та колективізації у районі, як і в цілому по Україні, лютував страшний голод. У списку голодуючих 25 районів Харківської області, до якої тоді належав наш район, було вказано, що в Лохвицькому районі вражено голодом 13 сіл, а відпущено продовольчої допомоги тільки 550 центнерів.

Складним випробуванням для жителів району стала Велика Вітчизняна війна. Вже 12 вересня 1941 року Лохвиця була захоплена фашистами. Намагаючись затримати рух фашистів у вересні в районі урочища Шумейково потрапили в оточення 800 наших бійців на чолі з командуванням Південно-Західного фронту. 22 вересня майже всі вони полягли смертю хоробрих у нерівному бою з фашистами. У вересні 1976 року в урочищі Шумейково був урочисто відкритий Меморіальний комплекс. Загалом же, 15540 жителів Лохвицького краю билися в боях, 7757 лохвичан загинули в тій боротьбі. Більше 8 тисяч жителів за подвиги перед Батьківщиною були нагороджені орденами і медалями, 14 із них було присвоєно  звання Героя Радянського Союзу. За роки окупації району (1941 - 1943 рр.) фашисти вивезли на каторгу до Німеччини 3745 хлопців і дівчат з Лохвицького краю, 668 лохвичан загинули в гестапо. 12 травня 1942 року на околиці міста фашистами були розстріляно 287 жителів міста єврейської національності.

Активну боротьбу з німецькими окупантами проводили партизани та підпільники, що діяли на території району. Було організовано 13 підпільних груп, що об’єднували понад 300 чоловік. Найбільшим партизанським об’єднанням був загін «Сокіл» під командуванням Є.Х. Соколовського та А.С. Ярового. Цей загін діяв на території кількох районів Полтавської та Чернігівської областей.

13 вересня 1943 року війська 309 стрілецької дивізії звільнили Лохвицький край від фашистів. А в червні 1945 року на параді до дня Перемоги в Москві в зведених полках пройшлися переможним маршем 7 наших земляків. Під час Другої  світової війни 14 мешканців Лохвицького району стали Героями Радянського Союзу – С.Ф.Севастьянов, В.О.Бондаренко, М.Д. Дронов, П.І.Єрмак, І.К.Лета, М.Ю.Матвієнко, О.О.Мироненко, І.Г.Романенко, Г.М.Сердюк, Д.П. Шингирій, В.П. Шульга, Є.І.Усенко. Лохвицьке коріння мав і відважний герой-підводник Олександр Маринеско, якого сам Адольф Гітлер називав «ворогом № 1». 

Внаслідок воєнних дій район поніс значні матеріальні втрати, які обчислювалися у більше як 700 млн. тодішніх карбованців. Лише у 1950 році наполегливою і невтомною працею жителів району всі посівні площі було освоєно, відновлено поголів’я худоби і птиці. Золотими літерами в історію нашого краю вписані імена Героїв Соціалістичної праці: Вівчаренка М.І., Головка С.С., Іващенка Г.М., Тарасенка О.Т., Труша В.І., Юрченка М.Т., Кавалера орденів Трудової Слави Овраменка І.М. 

Від 1966 року після відокремлення Чорнухинського району Лохвицький район існує в нинішніх межах. Його загальна територія складає 1,3 тисячі квадратних кілометрів.

1 грудня 1991 року на Всенародному референдумі лохвичани виявили бажання жити в своїй незалежній державі - Україні.

Лохвичани та жителі району щиро пишаються своїм прадавнім, сповненим звитяги та слави, минулим. Особлива ж гордість  – талановиті земляки, що в різні часи прославили Лохвицький край у світі. Це, перш за все, філософ і поет Г. С. Сковорода, кобзар І. Г. Кравченко-Круковський,  біолог Я. К. Кайданов, юрист, академік АН УРСР М. В. Гордон, скульптори Г. Л. Пивоваров, В. Ф. Молодченко, композитори І. Й. Дунаєвський та З. Й. Дунаєвський,  художник П. В. Симонов,  письменники  А.Ю.  Тесленко,   О.Ф. Коломієць та багато-багато інших.